Фріда Кало у світовому кінематографі

Фріда як вона є (декілька слів про друге життя Фріди Кало у світовому кінематографі) 
Я подихала на скло, а потім пальцем намалювала на ньому "двері". Зрадівши, я нетерпляче пішла за своїм відображенням в ці двері. Я спустилася глибоко під землю, де мене завжди чекала моя вигадана подруга. Я йшла за нею, повторюючи її рухи, коли вона танцювала, я розмовляла з нею про все, і вона знала про мене все. Тридцять чотири роки пройшло з того часу, коли я відчула цю магічну дружбу. Кожен раз, коли я згадую її, вона оживає і росте в середині мене.

Із щоденника Фріди Кало

 «З вусами, густими бровами і не бритими підмишками, «приречена до вічної фієсти»» – так писала преса про Фріду Кало, яка отримала ще один шанс на вічне безсмертя завдяки неперевершеній грі Сальми Хайєк у однойменному фільмі «Фріда», американського кіно і театрального режисера Джулії Теймор. Фільм «Фріда» був номінований у шести категоріях на премію «Оскар», але взяв лише дві – за кращий грим і кращий оригінальний саундтрек, який написав давній партнер Теймор і її бойфренд композитор Еліот Голденталь. Наш глядач знає роботи Голденталя по фільмам «Чужий 3», «Кладовище домашніх тварин», «Інтерв’ю з вампіром», «Бетмен назавжди» та «Бетмен і Робін».
Є ще одна експериментальна картина під назвою "Фріда, жива природа", знята ще в 1984 році мексиканським режисером Полем Ледуком, яка дуже відрізняється від фільму Теймор не лише сюжетом, грою акторів, але й всією атмосферою картини. Ця робота свого часу була надіслана на Московський МКФ, але її так і не показали публічно (поза конкурсом) через політичні мотиви, адже Фріда Кало дружила із Львом Троцьким і навіть приймала його у своєму будинку. У цьому фільмі хаотичність сюжету і нав’язлива антипсихологічність компенсуються цікавим візуальним рядом і майстерним використанням дивовижних картин художниці. Цікаво, що за життя роботи Фріди Кало не були такі популярні, на відміну від її чоловіка Дієго Рівери. Головний акцент у фільмі зроблено не на зовнішній стороні біографії Фріди, а на її переживаннях. Фріду у фільмі яскраво і дуже переконливо зіграла 35 річна Офелія Медина, відмічена за цю роль не лише кінопремією «Аріель» на батьківщині, але й нагородами на фестивалях у Боготі і Гавані. Вона ризикнула бути часом дуже відразливою, зображаючи інваліда, який страждає від фізичних і моральних травм.
Сальма Хайєк теж зіграла Кало у 35 років, але на відміну від Офелії Медини, Хайєк, граючи Кало, демонструє, передусім, власну розкішну зірковість – і невипадково, що одним із найефектніших моментів фільму Джулії Теймор став пристрасний танок у виконанні двох «рокових жінок Голівуду»: Сальми Хайєк і Ешлі Джадд. І справа тут не стільки у натяках на сексуальний потяг цих жінок одна до одної під час танцю, скільки в безперечному бенефісному, з розрахунку на бурні овації, підході до цього ударного номера. Власне і вся роль Хайєк будується по давньому апробованому принципу, що голлівудська знаменитість повинна виглядати на екрані в образі екстравагантної історичної фігури, артистичної персоналії не без странощів і навіть комплексів, але образ все одно має бути яскравим і естетично привабливим – це ж Голівуд. Проте епізод з унікальною мексиканською виконавицею Чавеллою Варгас, яка у фільмі співає народну пісню про смерть, просто вражає і біжать мурахи по тілу, а на очі навертаються сльози. Відверто скажу, що це найсильніший момент фільму, який може згладити усі голлівудські експерименти і правила.
У сюрреалістичному фільмі Поля Ледука все інакше, тут надзвичайно цікаво передана атмосфера "червоних тридцятих" з її вірою у дивовижні можливості робітничого класу і соціальну справедливість. До речі, образ Льва Троцького, якого зіграв Макс Керлов, дуже далекий від звичайних, хрестоматійних образів, які ми звикли бачити в кіно чи читати у книгах. У фільмі Джулії Теймор «опального політичного генія» грає Джефрі Раш, який доволі комічно виглядає в гримі і абсолютно не схожий на Троцького, в принципі це чергова невдача американських кінематографістів, які намагаються зобразити «червоного генія».
Фільм "Фріда, жива природа" Поля Ледука став класикою мексиканського кіно по праву зайнявши достойне місце у своїй країні і у світі, як фільм-історія про неординарну особистість. Сальма Хайєк свого часу не один раз передивилася фільм Поля Ледука і завжди мріяла зіграти таку особистість, як Фріда Кало, що їй врешті-решт і вдалося. До речі, на цю роль претендувала і скандально відома Мадонна, яка просто обожнює мистецтво Фріди Кало, але їй відмовили, пославшись на те, що вона і образ Фріди – речі несумісні й несхожі, як схід і захід, яким ніколи не зійтися у світоглядах і традиціях, як би не намагалися вони копіювати один одного. Незважаючи на усі ці розбіжності, несхожий погляд на одну й ту ж особистість, кожен з цих режисерів зробили свій внесок у популяризацію справжнього і дуже неординарного мистецтва, і у увіковічення пам’яті Фріди Кало. Цього року 55 роковини з дня смерті Фріди Кало, і наш журнал невипадково нагадує вам, шановний читачу, про цю художницю, адже її роботи і життя справді варті вічної слави.

P.S. Часто саме кінематограф увіковічує пам’ять про людину, творіння, події, адже людство в переважній своїй більшості ліниве і намагається полегшити своє життя хоча б тим, аби сприймати світ візуально. Кінець 20-го початок 21-го століття ознаменувався настанням ери повного візуала, коли легше все побачити в кіно, по телебаченню, аніж переобтяжувати себе читанням книжок, ходінням на виставки, концерти. Навіщо? Адже достатньо взяти пляшку пива, лягти на диван, ввімкнути кнопку телевізора і весь світ постане перед очима, нехай навіть заангажований і політично забарвлений. Все розжують, зроблять висновки і в голові постане цілісна картина так званого колективного мислення. Хоча у цьому всьому є і гарні сторони, адже пересічний глядач, домогосподарка, бабця пенсіонерка і любитель випити сантехнік дядько Саша, подивившись гарний фільм про легендарну особистість розширюють свій кругозір і без університетів, і курсу мистецтвознавства дізнаються про мексиканську художницю Фріду Кало, про Дієго Ріверу, про Льва Троцького, не просто комуніста, а про людину та ідейного натхненника партії Леніна.

 З досьє редакції журналу "Стіна"

Перенісши в дитинстві палемієліт, який зробив її кульгавою на праву ногу, зовсім юною дівчиною Фріда Кало потрапила у страшну автокатастрофу. Автобус, в якому вона їхала врізався у трамвай, і залізний прут, що відскочив від перил прошив її тіло, задівши хребет, таз, ребра і ключицю. Права нога, висушена паліємилітом була зламана в одинадцяти місцях. Тридцять два рази Фріда Кало побувала на операційному столі. Це своєрідний світовий рекорд в медицині. Окрім того її весь час переслідував страх можливості появи спадкової хвороби батька, який страждав на епілепсію. Фактично все своє життя Фріда Кало відчувала неймовірний біль, але мужньо боролася з ним. Усі, хто знав Фріду говорять про неї, як про неординарну, веселу і дуже сильну особистість. Приклад цієї мужньої жінки, яка лежачи в ліжку, розмальовувала свої корсети, коли лікарі розводили руками, а батьки вже втратили надію, і яка знайшла в собі сили піднятися з ліжка і не впасти духом може викликати лише захоплення. І коли ми, іноді, жаліючи себе, гнівимо Бога своїми скаргами на тяжке життя, згадаймо Кало і її дивовижне бажання жити і боротися – впевнена, що все минеться, і на вашому подвір’ї знову запалає сонце.
Улюблений «Синій будинок» Кало, названий так через стіни кольору індиго, який так полюбляють індіанці був для неї шпиталем, робочою студією, сценою, а після смерті став музеєм Фріди Кало.
Її чоловіком був скандально відомий усьому світу художник Дієго Рівера. Саме йому відомий Нельсон Олдрич Рокфеллер замовив розпис «Рокфеллер-Центру». Але після завершення роботи, Рокфеллер попросив Ріверу прибрати з розпису обличчя Леніна, фігура якого викликала дуже негативний відгук у США. Коли Рівера відмовився це зробити, розгорівся величезний скандал між ним і Рокфеллером. Останній, виплативши Рівері гонорар, звільнив його і повністю знищив його роботу (хоча деякі джерела свідчать про те, що Рівера сам знищив роботу, тому Рокфеллер так і обурився). Фраза Рокфеллера: «Це моя стіна!» увійшла в обіг американців, як прислів’я. Цей інцидент отримав великий розголос у світі, про нього писали мало не усі найбільші видання світу, і лише у Радянському союзі усе це виглядало як справжній подвиг. Ця історія яскраво зображена в обох фільмах.
Картини Фріди Кало висять в Луврі, у Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку. Сьогодні вони коштують мільйони доларів. Ця жінка стала кумиром, особливо після фільму Джулії Теймор у головній ролі із Сальмою Хайєк. Голівуд якось раптом просто збожеволів, відомі режисери змагаються за можливість екранізації спогадів Фріди Кало, за її щоденником створюються балети, їй присвячуються поеми, а щоденник, надрукований факсиміле, постійно перевидається. Ось так, кіно іноді робить з людини легенду, шкода, що це зазвичай відбувається після смерті.

Оригінальний текст читайте в журналі "Стіна" №2-3 (2009)